Маріуполь, місто з багатою історією, повний місцями, що представляють величезний інтерес для туристів. Кожна епоха наклала відбиток на стиль архітектури й мистецтва Маріуполя. Відвідування численних історичних визначних пам'яток Маріуполя дає досить повне уявлення про найбагатшу історію міста.


Братська могила Героїв Радянського Союзу В.Г. Семенішина й М.Ю. Лавицького (парк культури й відпочинку "Міський сад")


У парку культури й відпочинку "Міський сад" недалеко від стрімчастого схилу піднімається прямокутний обеліск, відпрофільований каннелюрами з літаком у верхній їхній частині. Обеліск опирається на підставу у вигляді куба, на ньому закріплена меморіальна дошка з барельєфами Героїв Радянського Союзу В.Г.Семенішина, М.Ю. Лавицького та написом: "Семенішин Володимир Григорович, 1910-1943 р. Лавицький Микола Юхимович, 1919 - 1944 р.". Пам'ятник установлений на братській могилі. Семенішин Володимир Григорович народився в 1910 р. у робітничій родині в селі Володарка Пошехонського району Ярославської області. Після закінчення військового авіаційного училища воював проти білофінів, японців, у ріки Халхін-Гол. З початку Великої Вітчизняної війни В.Г. Семенішин на фронті, командує авіаційною ескадрильєю 131-го авіа-полку. За перші півроку бойових дій В.Г. Семенішин був нагороджений орденом Леніна та орденом Червоного Прапора. Він збив у повітряних боях 20 літаків супротивника, двічі був важко поранений. 24 травня 1943 р. йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 29 вересня 1943 р. командир 104-го гвардійського винищувального авіаполку 9-й гвардійської винищувальної авіадивізії майор В.Г. Семенішин у повітряному бою над рікою Молочною біля міста Мелітополя збив три "мессершмита" і загинув. Тіло його було перевезено в м. Маріуполь і поховано у театральному сквері. Після загибелі М.Ю. Лавицького останки В.Г. Семенішина були перенесені в братську могилу в парку. Лавицький Микола Юхимович народився в 1919 р. у селянській родині в селі Слобода Духовщинського району Смоленської області. Після закінчення семилітки працював у колгоспі. У Москві поступив до авіаційної військової школи, по закінченні її в 1940 р. став льотчиком-винищувачем. З початку Великої Вітчизняної війни М.Ю.Лавицький на фронті. У повітряних боях збив 28 літаків супротивника. 24 серпня 1943 р. йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 10 березня 1944 р. при перегоні літаків з-під м. Баку на фронт (недалеко від м. Гудермес Чечено-Інгушської АРСР) у Лавицкього зайнявся літак. Льотчик мав можливість урятуватися, покинувши падаючий літак, але внизу було місто... Лавицький зумів відвести лихо, він впав з палаючим літаком поза містом. Похований М.Ю. Лавицький разом з В.Г.Семенішиним у місті, ім'ям якого названа їх 9-я гвардійська авіадивізія. Відкриття пам'ятника на могилі відбулося 5 травня 1948р. В 2003 р. після ремонту пам'ятника замінена меморіальна дошка. Автори пам'ятника: скульптор І.С. Баранніков, архітектор Н.І. Нікаро-Карпенко.


Водонапірна башта (вул. Варганова)


В 1908-1910 р. у Маріуполі була побудована водонапірна башта. Проект її був розроблений Ростовською проектною організацією. Головний архітектор міста В.А. Нільсен видозмінив проект, доповнивши його оглядовою пожежною вишкою. Таким чином, вона отримала друге призначення - пожежної. А з вересня 1910 р. Маріуполь став отримувати воду за допомогою водонапірної башти. У зв'язку із заміною поршневих насосів відцентровими з 1932 р. вежа втратила своє функціональне призначення. Вежа розташована на найвищому місці центральної частини міста, вона піднімається над навколишньою забудовою, не порушуючи масштабності. Ця будівля, цікава в архітектурно-художнім відношенні, стала визначною пам'яткою й прикрасою міста. В 80-і роки в ній проведений капітальний ремонт, видозмінена й засклена оглядова площадка, повністю перебудована внутрішня частина. З початку 90-х років у вежі розташовується відділення Маріупольської філії "Приватбанку".

 

 

 

 


Братська могила радянських воїнів (парк культури й відпочинку "Міський сад")


У парку культури й відпочинку "Міський сад" по вул. Семенішина, 50, знаходиться братська могила М.М. Голубенка, Д.Н. Молонова, Ю.І. Богдана. Над нею встановлений пам'ятник із чорного лабрадориту у формі стели із двох частин, що опираються на підставу із залізобетону. На першій частині стели, що має форму трикутника, напис: "Молонов Давид Нестерович, зав. військовим відділом Маріупольського міськкому КП(б)В, 1904 -1941 р. Голубенко Микола Миколайович, міськвоенком, 1900 - 1941 р. Богдан Юрій Ілліч, моряк-десантник, 1915 -1943 р.". На другій частині стели: "Вічна слава полеглим в боротьбі з німецьким фашизмом". Голубенко Микола Миколайович народився в 1900 р. у м. Чита. В 1919 р. вступив у ряди Червоної Армії. Брав участь у боротьбі з ворогами Радянської республіки, воював з японцями близько ріки Халхін-гол. З 1935 року М.М. Голубенко в Донбасі. З 1936 р. він призначається військкомом м. Маріуполя. Молонов Давид Нестерович народився в 1904 р., працював завідувачем військовим відділом Маріупольського міськкома КП(б)У. М.М. Голубенко й Д.Н. Молонов у перші місяці війни багато чого зробили щодо формування загонів народного ополчення, створення санітарних загонів. 8 жовтня 1941 р. після запеклих боїв німецько-фашистські війська ввірвалися в Маріуполь. Голубенко й Молонов на автомашині їхали в порт перевірити відправлення жителів міста й устаткування заводів, що евакуювалися судами Азовської флотилії. Дорогу їм перепинили німецький танк і мотоциклісти. М.М.Голубенко й Н.Д. Молонов у перестрілці з фашистами були вбиті. Богдан Юрій Ілліч народився в 1915 р. у с. Мала Янісоль Володарського району Донецької області. Закінчив 7 класів і школу ФЗУ в м. Нікополі, працював там же електриком. В 1936 р. був покликаний у ряди Червоної Армії, служив на Військово-морському флоті. З 1940 р. член ВКП(б). З перших днів війни на фронті, обороняв м. Севастополь. 8 вересня 1943р. висадився з морським десантом на захід м. Маріуполя. Парторг роти морських піхотинців Юрій Богдан у бою за висоту 68,2 був важко поранений і незабаром умер. Після звільнення м. Маріуполя останки Д.Н.Молонова й М.М. Голубенко були перенесені з місця первісного поховання в братську могилу в парку, тут же похований Ю.І. Богдан. Над могилою 5 листопада 1945 р. був установлений обеліск, замінений в 1967 р. стелою. Художник: Г. Пришедько.


Будинок культури «Молодіжний» (до 2010 р. - Палац культури металургійного комбінату "Азовсталь") (вул. Харлампиевская)


Самим цікавим пам'ятником архітектури в нашому місті є будівля Палацу культури комбінату "Азовсталь". Автор проекту цього будинку невідомий - документи загублені. Будівництво цього будинку було завершено в 1897 р. Спочатку тут був готель "Континенталь" і зал купецьких зборів. Пізніше будинок був значно перебудований і розширений. Були добудовані зал для глядачів, два фойє й технічні приміщення. У зовнішній архітектурний стиль ніяких змін не було внесено, прибудова непомітна. Хазяїном особняка був В. Томазо. При будівництві використовувався матеріал місцевого виробництва: червона формувальна цегла хараджаєвського заводу. В інтер'єрі корпусів використовувалися плити й стійки сходових прольотів, відлиті на Маріупольському заводі B.C. Сойфера. Тут 12 січня 1918 р. (30 грудня 1917 р.) відбувся останній бій за встановлення Радянської влади в м. Маріуполі. Про ці події свідчить меморіальна дошка на будинку. З 1933 р. в ньому розмістився клуб металургів заводу "Азовсталь". У роки окупації буди-нок був зруйнований, після відновлення в ньому почав працювати Палац культури й техніки металургійного комбінату "Азовсталь". З 2010 року – це Будинок культури «Молодіжний».


Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр (пр. Леніна)


Театр розташований у центрі міста на Театральній площі. Будівлю було побудовано в 1956 - 1960 роки. Головний фасад має 4-колонний портик з конічним ордером і завершується фронтоном з розвитою скульптурною групою. Побудований із кримського інкерманського сірого каменю. Театр має 2 сцени: великий зал на 800 місць і малу сцену на 70 місць. Під сценою розташована кімната шумових ефектів. Будівництво коштувало 14 млн. рублів. Автори проекту архітектори: А.А. Крилова, С.А. Малишенко.


Жертвам Чорнобильської трагедії (пр. Леніна)


Пам'ятний знак являє собою велику округлу гранітну брилу, що встановлена на двоступінчастому постаменті. На постаменті металева дошка з рельєфним текстом: "Пам'яті жертв Чорно-бильської трагедії. 26. IV. 86...". Автор: художник А.Л. Тараненко.

 

 

 

 

 

 

 

 


Корпус індустріального технікуму (вул. Георгіївська)


В 1876 р. різночинцем-демократом Ф.А. Хартахаєм заснована Маріупольська чоловіча гімназія. Але свого приміщення вона не мала, і майже чверть століття заняття проводилися в непристосованих орендованих будинках. В 1894 р. Маріупольська міська управа оголосила конкурс на кращий проект будинку гімназії. У ньому брали участь багато архітекторів з різних міст. Конкурс проводився під девізом "Спробую і я". У тім же 1894 р. був підведений підсумок конкурсу, і най-більш удалим був визнаний проект одеського архітектора академіка Н.Т. Толвінського. Будівництво йшло повільно й завершилося лише в 1899 р. Після Жовтня 1917 р. у цьому будинку розташовувалися курси сільських активістів, радянська партійна школа, сільськогосподарський технікум. В 1941 р. у будинку перебував військовий госпіталь. Відступаючи з міста, фашисти спалили з іншими будинками й будинок колишньої чоловічої гімназії. Усе, що залишилося від нього - обгорілі цегельні стіни, - було передано індустріальному технікуму. Будівельники комбінату ім. Ілліча за допомогою учнів технікуму допомогли встати з руїн навчальному корпусу технікуму. Відбудовні роботи завершилися в 1952 р., а в 60-і роки до старого корпуса було прибудовано по обидва боки два нових корпуси зі світлої цегли. На фасадній стороні укріплені меморіальні дошки знаменитим випускникам: 1. "Жердєв Микола Прокоф'євич, Герой Радянського Союзу, льотчик. З 1928 по 1939 р. учився в Ждановському індустріальному технікумі". 2. "У цьому будинку в Маріупольській чоловічій гімназії з 1899 по 1907 роки вчився чекіст-дзержинець Андрій Павлович Федоров (1888 -1937 р.)".


Пам'ятник жертвам голодомору 1932-1933 рр. і політичних репресій (перехрестя: пр. Леніна - вул. Університетська)


У першій половині XX в. населення України, й Маріуполя в тому числі, перенесло три голодування: 1921-1922, 1932-1933 і 1946-1947 років. Жертвами їх стали мільйони громадян. Найбільш сильним був голод 1932-1933 рр., що переріс у справжній голодомор, пік якого довівся на січень-лютий 1933 р. У цей час у Донецькій області голодувало населення 29 районів, 83 населених пунктів. Причинами трагедії українського народу стали заходи радянського керівництва при здійсненні соціально-економічних і політичних перетворень: індустріалізації, колективізації, розкуркулювання й твердих заходів при проведенні кампанії хлібозаготівель. Трагічні підсумки голодних років не підведені дотепер, оскільки об'єктивні дані відсутні, а підсумки наступного перепису населення фальсифікувалися. Тоталітарний режим, що встановився в СРСР, привів до численних порушень прав людини в часи "великого терору" 30-х років XX в. Тисячі громадян безпідставно були оголошені "ворогами народу" і відправлені у в'язниці, концтабори, фізично знищені. Репресіям піддалися люди різних національностей, соціальних шарів, професій. У січні 1934 р. у Маріуполі був організований процес проти викладачів маріупольської радпартшколи. Їм було пред'явлене обвинувачення в утворенні троцькістського буржуазно-націоналістичного угруповання. Були арештовані багато інженерно-технічних працівників і кадрових робітників маріупольських підприємств. В 1937 р. були арештовані й розстріляні секретарі міського й районного комітетів ВКП(б)В: І.А. Дискантов, Ч.А.Грабовський, П.І. Філатов, С.С. Панасенко; директори заводів: заводу "Азовсталь" - Я. С. Гугель, заводу ім. Ілліча - Н.В. Радін, коксохімзаводу -І.Л.Левін, начальник порту - А.А. Гончаров. На згадку про ці події й на знак поваги до безневинно загиблих людей установлений пам'ятник "Жертвам голодомору 1932-1933 рр. і політичних репресій" на перехресті доріг, по яких водили на допит арештованих жителів міста у в'язниці й будинки НКВД. Пам'ятник споруджений міською радою з ініціативи суспільства "Меморіал" завдяки допомозі ВАТ "Маркохім", ВАТ "Азовмаш", ВАТ "Азовинтэкс", СУ-112, СУ-128 " Донбассталь-Конструкції", НП "Ираклис" і "Сервис-Инвестстрой". Автори: художник А. Пінчуков; архітектори: С. Руденко, К. Окуленко, Ю. Сагіров, В. Земляний.


Пам'ятник К.П. Апатову (бульвар Б. Хмельницького)


Кузьма Павлович Апатов - герой громадянської війни, командир Маріупольського полку - народився 29 лютого 1893 р. у м. Карачеве Орловської губернії (нині Брянська область). Закінчив середнє технічне училище й Олександрівське юнкерське училище. Учасник I-ї світової імперіалістичної війни. В 1918 т. працював воєнкерівником у м. Жиздре Калузької губернії. У березні 1919 р. Єкатеринославський губвоєнком направляє К.П. Апатова помічником військового комісара Маріупольського повіту. Для захисту Маріуполя від денікінців із загону заводських робітників, портовиків і залізничників 3 квітня 1919 р. рішенням ревкому був створений перший Маріупольський ударний радянський батальйон під командуванням К.П. Апатова. Перше бойове хрещення батальйон одержав під станицею Ново-Миколаївська (Новоазовськ). 15 квітня 1919 р. під натиском денікінських частин батальйон залишив м. Маріуполь, а 27 квітня несподіваним нальотом розгромив білогвардійців і звільнив місто. У травні 1919 р. батальйон був перетворений в 413-й Маріупольський полк. Після розгрому денікінців полк успішно вів бойові дії проти врангелівських військ. 29 липня 1920 р. К.П. Апатов загинув у бою в районі Великого Токмака. Похований у с. Роботіно Запорізької області. Пам'ятник відкритий 20 жовтня 1968 р. Погруддя виготовлене на Московському художньому заводі, постамент - Маріупольськими виробничо-художніми майстернями. Погруддя встановлене на чотиригранному постаменті з 3-х блоків, що опираються на прямокутну підставу. Погруддя, постамент, підстава - із залізобетону. На постаменті похилими металевими буквами напис: "Кузьма Апатов". Автори: скульптор А. А. Стемпковський , архітектор Е.М. Сорін.


Пам'ятник воїнам-визволителям "Літак" (пр. Леніна)


Пам'ятник розташований на центральній магістралі міста - проспекті Леніна. Пам'ятник являє собою літак, що злітає. МИГ - 17, закріплений на похилій під 45° стрілі. У основи стріли пам'ятна дошка з написом: " Воїнам-визволителям вдячні ждановці присвячують. 10/1Х - 1973 р.". На початку вересня 1943 р. війська Південного фронту під командуванням генерал-полковника Ф.И.Толбухіна, наступаючи уздовж узбережжя Азовського моря, почали бої за звільнення м. Маріуполя. Авіація 8-ї повітряної армії під командуванням генерал-лейтенанта Т.Т.Хрюкіна, до складу якої входила 9-я гвардійська винищувальна авіадивізія (командир полковник І.М.Дзусов), і 23-й штурмовий авіаційний полк Азовської військової флотилії (командир майор А.І. Чопов) сприяли військам на поле бою. У повітряних боях над Маріуполем було збито 27 літаків супротивника, знищено 69 автомашин, 13 паровозів і 18 вагонів, викликано 80 вогнищ пожеж, убито й поранено до 500 солдатів супротивника. Льотчик Іван Бабак, розбивши паровоз, змусив зупинитися ешелон, у якому фашисти гнали до Німеччини кілька сотень мариупольцев. За мужність і героїзм, виявлені при звільненні міста, 10 вересня 1943 р. Наказом Верховного Головнокомандуючого 9-ї гвардійської винищувальної авіадивізії привласнене найменування " Маріупольської".


Пам'ятник А.І. Куїнджі (1841-1910 р.) (на перетинанні проспектів Леніна й Металургів)


Великий художник-пейзажист Архип Іванович Куїнджі народився в 1841 р. у м. Маріуполі в родині шевця й з дитинства мріяв стати художником. Все життя й творчість А.І. Куїнджі пов'язані з Петербургом, куди він приїхав на початку 60-х років XIX сторіччя. Його суспільну й творчу позицію визначило зближення з видатними художниками М.М. Крамським, І.Є. Рєпіним, В. М. Васнєцовим, які давали високу оцінку таланта А.І. Куїнджі , а І.Є. Рєпін називав його "геніальним художником". З 1894 р. Куїнджі викладає в Петербурзькій Академії мистецтв. У його майстерні навчалися більше 20 молодих художників. Самі талановиті з них А. Рилов, М. Реріх. Кращі картини художника: "Українська ніч", "Вечір на Україні", "Березовий гай", "Місячна сила на Дніпрі", "Чумацький шлях". Архип Іванович більшу частину коштів заповів Академії мистецтв для стипендій талановитим художникам. На згадку про видатного земляка на пр. Металургів у квітні 1984 р. був установлений пам'ятник: на гранітній колоні бронзове погруддя, праворуч від погруддя - палітра. Напис: "Куїнджі ". Рішенням міськвиконкому № 152-р від 10 липня 1991р. пам'ятник перенесений на перетинання проспектів Леніна й Металургів. Автори: народний художник України В.Полоник, архітектор В. Шеховцов.


Пам'ятник полеглим в боях з ворогом соціалістичної батьківщини (вул. Семенішина)


У парку культури й відпочинку "Міський сад" по вул. Семенішина, у глибині однієї з тінистих алей, знаходиться пам'ятник у вигляді похилого надгробка із чавунною плитою з написом: "Полеглим в боях з ворогом соціалістичної батьківщини. Від трудящих Маріупольщини". Позад надгробка на постаменті - стовбур стародавньої гармати першої половини XIX в. Це братська могила моряків і червоноармійців, що загинули в боях із врангелівцями при звільненні м. Маріуполя. Молода Радянська республіка в 1920 р. вела запеклі бої з білополяками. Скориставшись цим, Врангель зібрав всі резерви, вийшов із Криму й просунувся в Донецькі степи, захопив 19 вересня Олександрівськ (Запоріжжя), станцію Волноваха й 28 вересня м. Маріуполь, але подальший наступ врангелівців було зупинено. 13-я армія (командуючий І.П.Уборевич), перегрупувавши свої війська, при сприянні полків Морської і 2-ї Донської дивізій, що були перекинуті кораблями Червоної Азовської флотилії з Єйська, перейшла до наступу й у запеклому бою 8 жов-тня 1920 р. звільнила Маріуполь від білогвардійців. У цьому бою обидві дивізії понесли втрати вбитими й пораненими. Кількість загиблих і прізвища не встановлені, всі вони поховані в братській могилі, а 4 листопада 1936 р. на ній установлений пам'ятник.


Пам'ятник продармійцям (Театральний сквер)


У Театральному сквері, в оточенні декоративних дерев і квітів, установлена гранітна стела з мармуровою дошкою з написом: "Отут поховані воїни, які загинули в 1920 р. у боях з білогвар-дійськими бандами за встановлення Радянської Влади". В 1920 р. у молодій Радянській республіці склалося важке положення із хлібом. Необхідністю було продиктоване введення продрозверстки на селі. Для збору хліба в місцевих хуторах і селах навколо Маріуполя в місті ревкомом були сформовані продзагони з комуністів і комсомольців. Восени 1920 р. продзагін відправився збирати хліб у село Нікольське (нині смт. Володарське). Кулаки повідомили махновській банді місце, де продзагін розташувався на нічліг. Бандити налетіли вночі, дев'ять продзагінівців були вбиті на місці, двох взяли живими й після звірячих катувань порубали шашками. На зборі хліба від рук білогвардійців і кулаків загинуло 29 чоловік. 4 квітня 1920 р. відбулося перепоховання із загальних кладовищ останків 21 червоноармійця, що загинули від рук білогвардійців. Всі вони поховані в сквері в братській могилі, на якій в 1936 р. був установлений пам'ятник.


Пам'ятний знак запорізьким козакам (пл. Звільнення)


У грудні 1992 р. на площі Звільнення відкритий пам'ятний знак запорізьким козакам Кальміуської паланки. Тут з кінця XVI в. до 1775 р. в усті ріки Кальміус знаходився сторожовий (військвий) пост запорізьких козаків Кальміус. Він був головним військовим укріпленням у всій Кальміуській паланці, територія якої лежала між ріками Кальміус і Берда, Азовським морем і р. Вовчою. На цій площі розташовувалося більше 60 зимовників (хуторів). Запорізьке укріплення відігравало важливу роль в охороні шляхів сполучення, промислів, зимовників і людей, які тут працювали. В укріпленні на Кальміусі перебував полковник і вся адміністрація Кальміуської палан-ки. В 1769 р. це укріплення було зруйновано кримськими татарами, а в 1775 р. після ліквідації Запорізької Січі територія Кальміуської паланки включена до складу Азовської губернії. В 1778 р. поблизу Кальміуської паланки був закладений м. Павловськ. У зв'язку з підготовкою до святкування 500-річчя українського козацтва був відкритий пам'ятний знак у вигляді куба на постаменті. На гранях написи: 1. "Пам'ятний знак установлений на честь 500-річчя українського козацтва". 2. "На цьому місці перебував сторожовий пост Кальміуської паланки з кінця XVI в. по 1775 р.". В 2003 р. зроблена реконструкція скверу й пам'ятника: він був перенесений на нове місце, ближче до проспекту Леніна; зроблено вище постамент. Алеї скверу упоряджені. Автор: В.Г. Вартанянц.


Будинки зі шпилем (вул. Артёма, 35 і 48)


2 житлових будинки, що завершуються догори вежею зі шпилем — одна з упізнаваних визначних пам'яток міста Маріуполя. Розташовані вони на Театральній площі на перетинанні проспекта Леніна і вулиці Артема. Побудовані в 1953 р. на місці колишнього міськвиконкому (будинок зруйнований під час війни) за проектом київського архітектора Л. Яновицького з харківського інституту «Міськбудпроект». Два будинки розділяє проїжджа частина й тротуари вулиці Артема. В 2000-х роках західний будинок зі шпилем був пофарбований у білий колір (східний залишився природного цегельного кольору). Будинки створені в традиціях класицизму середини ХХ століття: масивний рустований цоколь, аркові прорізи в еркерах, колони й пілони іонічного ордера, ліпнина на стінах, кутові частини будинків вінчаються шпилями та фігурними парапетами. У центрі — 7-поверхова частина, до якої примикають 4 і 5-поверхові крила. Завдяки шпилям, будинки є архітектурним акцентом перетинання проспекту Ленина та вулиці Артёма.

 


Символ металургії Маріуполя


Проект фігури «Металург» на прохання нашого міста розробив в 1968 році Художній фонд СРСР. Автори проекту: скульптор Віктор Олександрович Бєроєв, архітектори Володимир Костянтинович Юркевич, а також Р.І.Семерджієв та Є.В.Яковлєв, інженер В.Г.Рабінович. Фігуру виконав з кутого алюмінію Експериментальний скульптурно-виробничий комбінат Московського відділення Художнього фонду РРФСР.

Спочатку передбачалася проектом установка перед фігурою металурга двох пілонів висотою 20 метрів кожний із зображенням у їхній верхній час-тині чайок, що летять.

Спорудження пам'ятного знака відбувалося в нашім місті влітку 1969 року. Так що часом установки фігури варто вважати літо 1969 року. В наступному році у цієї фігури була встановлена стела з назвою нашого міста. З тих пір от уже без малого чотири десятиліття Сталевар зустрічає у в'їзду в Маріуполь гостей міста й городян, що вертаються з поїздки в обласний центр або далі.

Семен ГОЛЬДБЕРГ //Приазовский робітник.-2008.-№128.

 

 

 


Пам'ятник М. Мазаю (пр. Ілліча)


Спочатку цей пам'ятний знак був установлений у сквері металургів, що по вулиці Бодрова. 10 вересня 1948 року, у п'яту річницю звільнення міста Маріуполя від фашистських окупантів, відбувся мітинг, присвячений відкриттю пам'ятника. Пам'ятник Макарові Мазаю являє собою монолітну фігуру сталевара в робочому одязі, із захисними окулярами й з ложкою для відбору проб киплячої сталі. Пам'ятник відлитий з фосфористого чавуну робітниками-ливарями чавуноливарного цеху (начальником цеху тоді був Микола Іванович Семенченко) заводу ім. Ілліча згідно зі скульптурою, створеною скульптором Антоном Юхимовичем Чубіним, викладачем Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова. Наприкінці 70-х років пам'ятник перенесли на проспект Ілліча. Проект виконав ПКО комбінату. На цьому місці після зносу бараків була влаштована зелена санітарна зона.

Микола ПОЖОГИН

//Ильичевец.-2011.-№44.

 

 


Пам'ятник митрополитові Ігнатію


У переддень 230-летия Маріуполя на території Культурного центра Федерації грецьких товариств України відбулося відкриття пам'ятника видатному синові міста митрополитові Готфейському й Кафайському, що керував переселенням греків із Криму в Приазов'я — святому Ігнатію. Ініціатором створення й відкриття в Маріуполі пам'ятника митрополитові Ігнатію є протоієрей Василь Мултих, який у далекі військові роки врятував залишки мощів Святителя Ігнатія з палаючої церкви. Його працями митрополит був прилічений до лику святих. Автором пам'ятника став одеський скульптур Серафім Чаркін.

http://www.greeks.ua